Неприємний запах від собаки не завжди означає, що його давно не купали. У представників деяких популярних порід волога та бруд частіше накопичуються у складках шкіри, шерсті або вухах, а раптова зміна запаху може свідчити про проблеми зі здоров’ям.
Ветеринарка Ліза Кан пояснила, що запах тварини залежить від багатьох чинників: особливостей породи, харчування, способу життя, догляду та стану здоров’я. Тому навіть собаки однієї породи можуть пахнути по-різному.
Одна з порід, представникам якої потрібен особливо ретельний догляд, — сенбернар. Ці великі собаки мають густу шерсть, активно линяють і рясно виділяють слину.
За словами ветеринарки Еймі Ворнер, у шерсті сенбернара можуть затримуватися волога, слина та бруд. Якщо шерсть довго залишається вологою, виникають сприятливі умови для розмноження бактерій і дріжджів, через що запах може посилюватися.
До переліку також потрапив кокер-спанієль. Його довгі висячі вуха, вкриті шерстю, можуть утримувати вологу та забруднення, що підвищує ризик вушних інфекцій.
Саме тому власникам кокер-спанієлів варто регулярно перевіряти стан вух і доглядати за шерстю. Якщо запах походить із вуха, особливо разом із почервонінням або виділеннями, собаку потрібно показати ветеринару.
У мопсів джерелом неприємного запаху можуть ставати складки шкіри на морді та шиї. Там накопичуються волога, залишки їжі й бруд, а подразнена шкіра може стати місцем розвитку інфекції.
За словами Лізи Кан, у представників цієї породи запах іноді пов’язаний також зі станом зубів або анальних залоз. Тому, якщо очищення складок не допомогло, варто з’ясувати, звідки саме він походить.
Схожої уваги потребують бульдоги. У їхніх шкірних складках можуть затримуватися природний жир, волога та частинки їжі. Якщо ці ділянки регулярно не очищувати й не висушувати, ризик подразнення та розмноження бактерій і дріжджів зростає.
Ще одна порода з виразними складками шкіри — шар-пей. Слина та забруднення можуть залишатися між складками на морді й шиї, тому звичайного купання не завжди достатньо.
Ветеринари радять обережно очищувати такі ділянки та ретельно висушувати їх після догляду. Постійна вологість у складках може сприяти розвитку шкірних проблем і появі стійкого запаху.
У біглів особливу увагу слід звертати на вуха. Їхня висяча форма може ускладнювати висихання після намокання, а вушні інфекції нерідко супроводжуються неприємним запахом.
Біглі також люблять активно досліджувати довкілля під час прогулянок, тому можуть повертатися додому із забрудненою шерстю та лапами. Проте сильний запах саме з вух не варто пояснювати лише прогулянками.
Сьома порода — бладхаунд. Як і в біглів, його довгі висячі вуха потребують регулярної перевірки. Крім того, під час прогулянок ці собаки захоплено йдуть за запахами й можуть забруднювати шерсть.
Водночас жодна з перелічених порід не повинна постійно мати різкий неприємний запах. Якщо він з’явився раптово або посилився без очевидної причини, проблема може бути не в особливостях шерсті чи будови тіла.
Насамперед ветеринари радять визначити джерело запаху. Для цього варто перевірити вуха, лапи, шкіру, ротову порожнину та ділянку під хвостом. Якщо собака просто забруднився, може допомогти миття м’яким шампунем, призначеним для тварин.
Якщо запах не зникає після звичайного догляду, собаку слід показати ветеринару. Причиною можуть бути інфекції шкіри або вух, проблеми із зубами чи інші захворювання, які потребують не частішого купання, а відповідного лікування.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover