Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
Астрономи вперше виявили астероїд із трьома частинами та власним супутником. Незвичайний об’єкт може допомогти краще зрозуміти, як формувалися Земля та інші кам’янисті планети Сонячної системи.
Йдеться про астероїд 44 Ніса, відкритий ще 1857 року. Довгий час він виглядав лише як слабка світлова цятка, а навіть спостереження за допомогою телескопа Hubble не дозволяли детально роздивитися його форму.
Ситуацію змінили нові спостереження, виконані за допомогою Великого бінокулярного телескопа в Аризоні та Дуже великого телескопа в Чилі. Вони показали, що астероїд складається не з двох, а одразу з трьох частин — такого об’єкта астрономи ще не бачили.
Керівниця дослідження Кейт Мінкер із обсерваторії Лоуелла припускає, що це можуть бути три великі уламки, які з’єдналися під дією власної гравітації. Інша версія полягає в тому, що це єдине тіло надзвичайно неправильної форми, аналогів якому поки не відомо.
Щоб отримати чіткі зображення, дослідники використали адаптивну оптику та спеціальні методи обробки, які дозволили прибрати світлові спотворення земної атмосфери.
Найширша частина астероїда має приблизно 75 кілометрів. На його поверхні помітні дві великі западини, які, на думку вчених, можуть бути своєрідними “перешийками” між окремими частинами.
Крім того, астрономи відкрили невеликий супутник діаметром близько одного кілометра. Він обертається навколо астероїда на відстані щонайменше 170 кілометрів і поки має тимчасове позначення S/2026 (44) 1.
Походження такої незвичайної форми залишається загадкою. Дослідники також розглядають версію давнього потужного зіткнення, яке могло кардинально змінити вигляд астероїда. Водночас навколо нього не виявили інших великих уламків, які зазвичай залишаються після подібних космічних катастроф.
Особливий інтерес 44 Ніса викликає ще й через свій склад. Поверхня астероїда багата на енстатит — мінерал, який добре відбиває світло. Вчені вважають, що подібні тіла могли бути одними з будівельних блоків планет земної групи, тому вони можуть зберігати інформацію про умови, які існували в Сонячній системі приблизно 4,5 мільярда років тому.
