В італійському місті Альберобелло збереглося близько 1500 незвичайних кам’яних будинків, які колись будували без жодної краплі цементного розчину. За легендою, така технологія дозволяла мешканцям швидко розбирати цілі поселення перед королівськими перевірками, щоб уникнути податків, а після від’їзду інспекторів відбудовувати оселі.
На півдні Італії, у регіоні Апулія, розташоване місто Альберобелло, відоме своїми білими будинками з конусоподібними дахами. Ці споруди називають труллі, а їхня архітектура настільки незвичайна, що будівлі нагадують декорації до казки.
Перші такі оселі з’явилися ще у XV столітті. Спочатку їх зводили переважно круглими, але згодом почали будувати й квадратні конструкції, зберігаючи характерні кам’яні дахи.
Головною особливістю труллі стала технологія сухої кладки. Будівельники використовували місцевий вапняк, складаючи камені один на одного без будівельного розчину, який би скріплював конструкцію.
Дахи вкривали тонкими вапняковими плитами, які виконували роль черепиці та захищали приміщення від опадів. Верхівки прикрашали декоративними елементами різної форми, кожен із яких мав власне символічне значення.
Усередині труллі були досить простими та функціональними. Зазвичай основне приміщення розташовувалося в центрі будинку, над ним облаштовували антресоль, а в бічних нішах розміщували місця для сну та приготування їжі.
Однак використання сухої кладки мало не лише будівельне пояснення. Згідно з місцевими переказами, така конструкція допомагала власникам земель обходити королівські заборони та уникати оподаткування нових поселень.
У XV столітті діяли обмеження, які не дозволяли феодалам самовільно засновувати нові населені пункти. Тому будинки в Альберобелло нібито зводили так, щоб перед появою королівських інспекторів їх можна було швидко розібрати.
Камені в конструкціях не скріплювали розчином, тож споруди можна було демонтувати значно легше, ніж звичайні будівлі. Після цього на місці житлового поселення залишалися лише купи вапняку, які не свідчили про існування постійної забудови.
За легендою, коли наближалася перевірка, мешканці розбирали свої оселі та тимчасово залишали територію. Королівські представники бачили незаселені землі, які формально могли й надалі використовуватися як мисливські угіддя.
Після від’їзду інспекторів люди поверталися та знову складали будинки з того самого каміння. Таким способом поселення могло зникати перед перевіркою та відновлюватися після її завершення.
Один із найвідоміших переказів пов’язаний із 1644 роком. Стверджується, що тоді протягом однієї ночі в Альберобелло розібрали всі будинки, а каміння розкидали навколишніми полями.
Мешканців на час перевірки змусили залишити територію, щоб інспектори не виявили поселення. Коли королівські представники поїхали, люди повернулися й відбудували оселі, знову використовуючи технологію сухої кладки.
Водночас історію про масове розбирання будинків розглядають саме як місцевий переказ. Сама технологія будівництва без розчину існувала задовго до появи Альберобелло та використовувалася в різних регіонах.
Зміни відбулися у 1797 році, коли Альберобелло отримало статус королівського міста. Після цього необхідність дотримуватися старих будівельних обмежень зникла, а місцеві майстри почали використовувати розчин.
Символом нового етапу став будинок Casa d’Amore, який зберігся донині. Він уособлює перехід від традиційних конструкцій сухої кладки до більш звичного способу зведення житла.
Згодом незвичайна архітектура Альберобелло отримала офіційне визнання. У 1930 році труллі оголосили національною пам’яткою Італії та взяли під державну охорону.
У 1996 році історичні будинки внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні в Альберобелло збереглося приблизно 1500 труллі, значну частину яких використовують для розміщення туристів, а також як ресторани та сувенірні крамниці.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
